Журба Михайло Анатолійович
https://doi.org/10.31392/VAH-2022.39-42.01
Сторінки: 7-25
Анотація.У світлі трагічних подій, пов’язаних із повномасштабною агресією проти України з боку Росії набуло особливої актуальності з’ясування і оприлюднення справжньої московсько-російської історії. У низці нарисів, розміщених у соціальній мережі Facebook автор аналізує витоки та ґенезу політичного міфу про спільне походження і спільну історію українців і росіян. Наведені сюжети про псевдослов’янський етнос московитів ілюструються результатами досліджень засновників російської класичної школи археології і антропології О. Уварова та А. Богданова, які встановили проживання на території сучасної Росії упродовж VII – XV ст. абсолютно відмінних від слов’ян народів – мері, мокші, муроми, ерзі, мордви та ін. Звернення до спеціальних дослідницьких практик та аналіз історичної літератури спростовують поширені версії про інкорпорування слов’ян-русичів у середовище фіно-угорських та тюрксько-монгольських етносів через «слов’янську» військову дружину Юрія Довгорукого, масове переселення землеробської людності Подніпров’я у тайгові масиви Залісся, вливання в етнос великоросів слов’янського населення Новгорода та Пскова. Звертається увага на проблему історичних джерел у зв’язку із системним вилученням, приховуванням і знищенням московським «істеблішментом» документальних свідчень про золотоординську улусну історію Московії. Спростовується традиційна концепція «героїчної боротьби» московітів проти монголо-татарського ярма, показано, що золотоординський період Московії – це епопея міжусобиць князів-огланів, доба розбою державного і побутового бандитизму, в горнилі якої формувалася версія азійськомосковського деспотизму. Закладена московськими князями модель стала алгоритмом державності майбутньої Росії, що базувалася на авторитарній централізації влади, терорі, виказуваннях, нищенні будь-якого інакомислення і перманентному військовому експансіонізмі. Сформувалася особлива порода людей, страшних у своїй уседозволеності, невігластві і люті, а їх очільники у прямому сенсі були схиблені на зраді, дикому розбої і грабунку. Наведена оцінка підтверджується аргументами запозиченими не із сховищ архівного андеграунду, а відкритою інформацією, що міститься у російській історіографії. Історична компаративістика демонструє незмінність експансіоністських лекал московитів. Це підтверджується порівняльною хронікою подій «зимової війни» СРСР проти Фінляндії у 1939 р. і загарбницької війни путінської Росії проти України у 2022 р.: у сенсі геополітичних планів агресора, ідеологічного забезпечення, характеру ведення військових дій, невиправданою жорстокістю до цивільного населення, облудливої дипломатії, зневажливого ставлення до власних солдатів, як до гарматного м’яса. Це стосується й «великої вітчизняної війни» – теми, яка найбільш експлуатується російською історіографією і пропагандою, що проголосила Російську Федерацію спадкоємицею Радянського Союзу. Тут і досі присутні незручні і замовчувані сюжети, що стосуються штрафбатів, загороджувальних загонів, масових розстрілів в’язнів у тюрмах НКВС, репресій проти населення, залишеного на окупованій території, «подвигів» СМЕРШу. Усякий злочин має своє продовження у цинізмі і бездуховності. Однією із найганебніших таємниць російсько-радянської історії є трагедія інвалідів Другої світової війни в СРСР, тисяч безіменних мучеників, імена яких піддані забуттю.
Ключові слова: історична пам’ять, псевдослов’янський етнос, цивілізаційна модель, історична фальсифікація, інформаційний андеграунд.
References
Karamzin N. M., 1993 – 1994. Istoriya gosudarstva Rossiyskogo: v XII t., t. IV, Moskva.
[in Russian].
Karamzin N. M., 1993 – 1994. Istoriya gosudarstva Rossiyskogo: v XII t., t. V, Moskva. [in Russian].